© Vasyl R, 18-02-2008
нема мене давно на тій зупинці
де вітер дах, мов паперовий, зніс:
квиток віддав одній коханій жінці
і по життю водій, як Бог, повіз.
був мій квиток із місцем та комфортом:
кондиціонер у липні, піч – в мороз,
зупинка у ліску за поворотом,
набір книжок - поезій ачи проз...
всіх кольорів барвисто-чиста гама
в калейдоскопі зникла за вікном.
я не кричав «водій, тисни на гальма!»,
а довіряв тій жінці із квитком...
вже той старий задрипаний автобус
десятки раз у капремонтах був,
об’їхавши земний спіраллю глобус
давно перетворився на гарбу...
тонув в снігах і застрявав в болоті
і сто разів я підставляв плече,
а жінку із квитком, мов на роботі,
носив сам на руках героєм Че...
були часи... тепер ми на стоянці,
водій старий утік у дальній рейс -
нові колеса, руль, салон у глянці,
автоматичне відкриття дверей,
і стюардеса-краля - не кондуктор,
і ходить по салону мов модель ...
і де ростуть ті екзотичні фрукти?
де той меридіан і паралель?
де були очі - та сказати годі,
коли у той автобус я сідав?
поаплодуєш матінці-природі,
позазриш тим, хто фрукт в руках тримав...
вернутись на зупинку б - і спочатку
купить квиточка у зворотній бік...
та пізно - син розмінює двадцятку
та й я - старий мрійливий чоловік,
та не жалію, що той дах зірвало,
і що квиток віддав одній лиш тій,
хто пасажиром вчора обізвала,
тренуючи свій голос золотий...
:)
© 18-02-2008
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=59852
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 20.02.2008
автор: drillinger