Можливо, колись хлопець, що живе напроти,
Навчиться зцілюватись квітами, а не наркотиками,
І самокрутка чергова зів’ється стеблиною маку;
Але поки дим виїдає нутрощі аміаком.
Але поки пальці пахнуть дешевими цигарками,
І рубці заживають під випивку і серіали.
Можливо, колись він навчиться гоїти їх квітами,
Можливо, він навіть із терном у серці житиме.
Можливо, колись він закричить і прокинеться,
Окине оком свій шлях і – на(е)певно – спиниться,
Заливатиме очі трояндовими пелюстками, а́ не
Напівалкогольними шотами й пакетами марихуани.
Напівалкогольна усмішка навіки зійде з лиця –
Посприяє загоєнню останньої рани-рубця,
І очі його зацвітуть, як волошки – легко,
Ніби закресливши все попереднє пекло.
Ніби гілка пахких хризантем чи душного бузку,
Загориться усмішка, що розстріляє впритул
Безбожжя всього, що він ніс, чим він дихав, що пив:
Ілюзії, марення, вади, останки див.
Ілюзії геть відцвітуть, мов червневі липи,
І він зрозуміє усе, що лиш міг зрозуміти.
Можливо, колись хлопчина, що жив напроти,
Навчився би зцілюватись квітами, а не наркотиками.
29.6.2015р,
Львів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598783
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2015
автор: Лань.