Рідну мову, що в генах моїх,
Що п’янить, наче цвіт матіоли,
Я забути не зможу ніколи,
Бо це зрада прародові, гріх.
Хай живе у мені, хай бринить,
Хай продовжиться в дітях і внуках.
Скільки гинула раз вона в муках…
Не згубила живучості нить.
Наче сонце люблю рідне слово,
Як повітря, як небо святе.
Розмалюю його веселково
Духом серця. Хай гойно цвіте!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598818
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.08.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)