1) * * *
Сто рож на сторожі раю.
Криничка – немов капличка.
Народжуюсь і вмираю –
де річечка невеличка.
Вслухаюсь у диво тиші.
Дерева крильми тріпочуть.
Змістовно мовчить Всевишній
і дивиться квітами в очі.
2) * * *
віддам свій світ у хороші руки
за острів безлюдний серед океану лісів і трав
хай він буде у бермудському трикутнику тиші
щоб ніхто мене не знайшов… майже
3) * * *
золоте листя злітає вгору
до самотнього дерева віт
і враз всупереч всьому –
ЗЕЛЕНІЄ
4) * * *
бруньки – зелені діаманти
колись стануть золотом
без проби
5) * * *
дерево через поле перескочило
чи то я стоячи на місці
вкотре долаю відстань
6) [b]Залиште мене…[/b]
Залиште мене в цьому літі
в затінку цих дерев
Залиште мене в спокої
марні щоденні турботи
напівпримарні одноденки-люди
Залиште мене
хоча б тут
в Паперовому світі
7) * * *
світ на папері
набагато кращий
бо коли що –
можна порвати
або спалити
тим більше що
ніхто не постраждає
крім тебе самого
8) [b]кілька слів про себе[/b]
п’ю полум’я
розпалюю ватру води
землею дихаю
ходжу в повітрі
очима будую хату
9) * * *
слізьми поливала квіти
весь день
аж виросли вони вище неба
і тепер мені
всю ніч світять
може до ранку зірву їх
в найбільший у світі букет
і принесу тобі
щоб не зів’яли
10) * * *
у вазі твоєї душі
жодна квітка не в’яне
крім серця мого
11) * * *
тихіше за тишу
вибухнуло щось в серці
12) * * *
говорити однією мовою
ще не значить порозумітися
балакайте хоч усіма на світі
та гріш тому ціна
якщо ви не здатні хоч однією
помовчати
13) [b]солодкі секунди[/b]
медові спогади
подрібнив на солодкі секунди
і ношу їх в серці
наче краплинки роси
може хтось дізнавшись
про що вони
сказав би крутячи пальцем біля голови:
які це спогади коли цього не було?
я б мовчки
на папері відповів
що не ношу годинника
тому не знаю про час
і плутаю майбутнє з минулим
але яка різниця
спогади це чи мрії
коли спливають солодкі секунди вічності
щоб повторюватись щораз по іншому
14) * * *
забрав би берізку з гір
з собою в місто
але вона відірвавшись
корінням від землі
швидко втратить силу і всохне
ми наче дерева
викорчувані з коренем
теж втрачаємо силу і всихаємо
але дуже-дуже повільно
наче смерть
насолоджується нашим конанням
танцюючи
15) * * *
милуючись красою лісу
не помітив як став деревом
отямився тільки тоді
коли зрозумів –
мене зрубують
16) * * *
вірші були досконалими
поки я не переклав їх
на паперову мову
на жаль мало хто читає
поміж слів
17) * * *
коли ні на одному полі
не залишиться ні однієї кринички
земля осліпне
і не бачитиме своїх дітей
тому забуде
як бути матір’ю
і як це взагалі – народжувати
18) * * *
вода тамує спрагу людьми
все менше людей п’ють питну воду
все більше її забруднюють
19) * * *
така тиша
що здається
барабанні перетинки
лопнуть
20) [b]Не читайте цей вірш![/b]
Дякую, що не послухались.
Це власне і не вірш, але,
якщо ви це читаєте,
то очевидно не відкинули попередніх
і не погордуєте наступними.
21) * * *
коли з плодів зняли заборону
вони перестали бути солодкими
22) * * *
сад в середині хати
одночасно цвіте і плодоносить
звиваючи гнізда для своїх птахів
23) * * *
Чую як співають птахи,
тече струмок,
сміються щасливі…
Чую – із під землі
чи під землею.
Не тямлю – де я.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598857
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2015
автор: Олександр Букатюк