А що, як ми лише крихітні зморшки на долоні вічності,
часом глибокі, але дрібні, непомітні, нечутні – в більшості,
гоїмось, швидко затягуємось, як кровоточива рана;
на долонях у вічності не лишає відбитки карма.
А що, як ми лише миттєві вогні на дні очей часу,
спалахуємо, мов прокажені – стрімко й невчасно,
переливаємось, перетікаємо, блищимо, як ночі агат,
не залишаємо навіть позначок в системі координат.
А що, як ми лише волосини з копни історії,
посічені, зламані, збляклі, понурі, стомлені,
випадаємо із сюжету героями зіграних ролей,
залишаючись навіть не наодинці зі своїм болем.
Господь кліпає раз на століття, і починаються війни,
міняються устрої, влада, клімат і покоління;
залишати сліди – на піску, на траві, на камінні
єдиний із шансів спинити процеси тління.
10.8.2015р,
Львів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598907
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.08.2015
автор: Лань.