Не всі ті люди, що говорять.
Не завжди люди всі живуть.
Поміж зірок немає горя,
А люди наші лихо ждуть.
Коли спокійно світять зорі
І сонце зранку зігріва,
Та ці створіння наче хворі,
Людської в вас душі нема.
Ви чуєте чужії думки,
Вас так легко надурить.
Чомусь так важко нині стало
Своє життя самим творить.
Мріяти ми перестали,
Через плівку дивимося як життя
З кожною хвилиною минає
І з часом досягне кінця.
Ми в цьому світі заблукали,
Серед людей живих нема.
Шукаєм щастя, хоч і знаєм,
Що щастя дано не дарма.
Музики краса затихла,
Скрізь лунає стогін й плач.
Тоді чи варто в світі жити,
Який клянете час од час?
Шепіт музики ніхто не чує,
Тієї пісні солов’я,
Який співає на долині
Про нелегке своє життя.
Ні! Ви не чули, всі поглухли
І очі в вас чомусь сліпі.
Як нині тяжко без науки,
Як нині тяжко без брехні.
А голова повна думок,
Тієї правди вже немає,
Бо тих потертих сторінок,
На жаль, так мало з нас читає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598921
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2015
автор: Ольга Балицька