Спалитись бажанням на вежі оцій надвисокій,
Вернутись до тями на крилах мільйонів спокут,
І знову забути, де ходять розважність і спокій –
Єдина утіха на нашім короткім віку.
І треба спішити пізнати незвідані траси,
Бо де, підкажи, мене подих отой стереже,
Де ми іще разом – і де ми навіки не разом,
І все, що любив – непотрібним уже багажем.
І хтось дорікатиме – світ же зіходився клином.
А він манівцями – на битий зійти не посмів.
Видряпуюсь люто – і нижчає вперта вершина –
Достойна обитель усіх блискавиць і громів.
На неї забратись – і вже ні про що не жаліти.
Зітхнути утішено – ось він, омріяний дах!
І раптом прозріти, пронизливо й гостро прозріти:
Найвище блаженство – залюблена в мрію хода!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599065
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.08.2015
автор: stawitscky