Злива сердилась, аж тупотіла.
Батогами шмагала траву.
І, зігнувшись, трава наче бігла
Навмання, через гладь лугову.
Ляском злива жахала і коней,
Щоб рвонули, чимдуж понесли!
А вони скубли щось монотонно.
Паслись. Просто спокійно жили.
Знали, мабуть, – це скоро мине.
Нетривка тимчасовості сила.
Все крикливе насправді – дрібне.
І це зливу, напевно, бісило.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599415
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.08.2015
автор: Ніна Багата