Ні подиху, ні вітру, ані грому.
Був день жарким,як лава. Дім мовчав.
Ти так давно втекла із цього дому,
що дім тебе тепер не впізнавав.
Звикав.
Вдивлявся в Тебе знічено й тривожно
(...а втім,налив,як гостеві,вина...)
І шепотіли стіни заворожено:
- Невже ВОНА?
Невже - ОТА, що марила світами
вершинами, дорогами, людьми,
двобоями - як Дон Кіхот млинами -
якій такі тісненькі БУли - ми?
І плямкали старечими губами,
і дихали стречими грудьми
пригадуючи те "не повернуся!"
й з картону крила... До зірок-лети!
Лиш Батько із портрета посміхнувся:
- Нарешті - ТИ...
.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599601
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.08.2015
автор: уляна задарма