Горить свіча, палає,
на жаль ніхто не знає,
як боляче буває,
коли душа твоя згорає.
Через людей, події
Та нездійснені мрії.
Горить свіча, палає,
усе по трохи затухає,
навколо попелу надії,
зруйновані близькими мрії,
банальний біль через утрату,
палаючу її прийшлось принести в хату.
Горить свіча та затухає,
тихенько близьких всіх благає,
щоб із надії віти кинуть,
щоб у банальне щастя взяти і повірить,
щоб ясно так горіти,
щоб хоч когось, але все ж гріти.
Горить свіча, палає,
ніхто їй не допомагає,
та й то не дивно -
люди стали бидлом,
лиш добре, що себе так ряно бережуть
і допомоги ще й від тебе ждуть.
Гори свіча, палай,
всім все одно на тебе, знай.
Людина дивне все ж створіння,
то потушить, то запалить без всякого там вміння.
Не вір нікому, бо ж перегориш,
хочеш довіряй, та знай, що скоро все ж згориш.
Горить свіча, палає,
вона давно все знає,
на неї часто сум тихенько набігає,
але вона горить щоби світити,
вона горить для вас, щоб у моменти суму гріти.
31.03.14.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600123
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.08.2015
автор: Капустинська Галина