Заглянув тихо вечір у кімнату.
Війнула ніжна свіжість у вікно.
І новий світ наповнив ніби хату.
Думки злетілись птицями давно.
Мої думки, як судді, що казати.
Вмостилися зручненько під вікном.
Не треба тепер важко так зітхати,
Пройдуться зараз всі моїм шляхом.
Не думаю, що будуть щось брехати.
Ну що за день могла я натворить?
Мені старанно треба все згадати.
А, може, ще удасться і схитрить.
І знову через сито просіваю,
Що добре, що не дуже, що не так.
Старанно все на полички складаю,
Та кожен вчинок має певний смак.
Все думала про те, що скоро осінь.
І що чекать холодних довгих днів.
І що мене не згадуєш ти зовсім.
Мабуть, тобі бракує мені слів.
Вже листя починає опадати,
А ти сказать нічого й не посмів.
А я не можу тільки розгадати,
Чому тоді ти мною так хворів?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600205
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.08.2015
автор: Н-А-Д-І-Я