Самотні тіні все вилазили з кутків,
Заполонили серце і кімнату,
Тепла лишилось зовсім небагато.
Здавалось, ніби морок все заполонив.
Здавалось, що розбили, мов кришталь,
Пульсуюче і ще дієве серце.
Воно жалем і болем не озветься,
Зникає біль, а з ним і вся печаль.
Та сонце зранку знищить всяку владу снів-
Освітить, обігріє все навколо.
За шторами ж снуватимуть поволі
Примарні тіні, що вилазили з кутків...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600311
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.08.2015
автор: Куліш Анатолій