І не питай: "Хто дав мені Тебе?"
Хіба я знаю, чому світять зорі?
Хто прагне жити, з усіх сил гребе,
хоч перед ним до горизонту море.
І Бог оцінить жадобу життя
і допливе щасливий до землиці!
Солоні хвилі змиють все сміття,
душа, як зірка в небі, заіскриться.
І я надію втратив, але йшов
на поклик Твого зраненого серця
і я вже чув, як радісно любов,
Твоя, мов птаха птаху, відізветься.
І не питай: "Хто дав Тобі мене?"
Хіба я знаю? Може наші душі
зустрілись ТАМ, де сонечко ясне
своїм промінням обнімає сушу?
І хто те знає: "Як?" "Коли?" і "Де?"
А щастя, раптом, загляне до хати
і запитає: "Хто мене тут жде?"
І стане будень наймилішим святом!
І не питай: "Що квітень принесе?"
Майбутнє наше я довірив Богу.
Нашу любов молитвами спасе,
той самий янгол, що вказав дорогу.
2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=600415
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2015
автор: Синсела