Вона вперто стоїть. Вітер під ноги. Топче.
Він цілує їй плечі морозним своїм началом.
Вигойдує сукню, оголює стегна мовчки.
Вона мріє втопитись в горнятку теплого чаю.
Він пестить коліна їй шовком зім’ятої сукні,
Лягає до ніг і болить, як вечірня втома.
Вона незворушно чекає на авто попутне.
Холод на смак терпкий, аж піймала оскома.
Сіла навпроти. Натерли тісні сандалі.
Він жадібно-ніжно пестить її тендітну.
З чаєм гарячим на неї хтось вдома чекає,
Як чекає вона на втечу з обіймів вітру.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601458
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.08.2015
автор: Оля Бреславська