Як навіть в недовгу дорогу
Належить милЕнькому йти,
За нього молюся я Богу
І мушу його провести.
Провівши, стою за порогом,
Вдивляючись удалечінь,
Допоки аж десь там за рогом
Не зникне від милого й тінь.
Так само робила й матуся
В своїм доброзичнім житті,
Коли проводжала татуся
В далекі і в ближні путі.
Казала: «Чи довго ще битись
Серденьку об стінки грудей?
Тож треба бодай надивитись
На рідних і милих людей».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601507
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.08.2015
автор: Микола Холодов