По нотах… на руїни…

Освіту  має  начебто  і  фах,
І  річ  не  в  тому  –  чоловік  чи  жінка,
Бо  диригент  за  сутністю  –  вожак,
Що  зграю  відчуває  до  клітинки.

І  клин  пташиний,  ввірений  йому,
Високий  помах  палички  пильнує,
Хоч  ноти  знає  кожен:  на  кону
Політ  від  Музи  в  небо,  а  не  всує.

А  диригент  зашпортався  в  ключах,
Кульгає  ритм  (не  пісня  –  жменька  тактів).
Оркестр,  хай  і  з  полудою  в  очах,
Хай  навмання,  –  не  припиняє  грати.

Та  вожаку  –  аби  був  чистим  фрак,
Від  пісні  ж  слід  розтане,  мов  хмаринка.
А  коли  замість  Штрауса  [i]попса[/i],
Від  того  шкода  (мниться)  невелика.

І  вухам,  власне,  не  потрібен  слон  –  
Вони  й  без  того  зробляться  глухими.
А  сам  оркестр,  догравши  форс-мажор,
Розсиплеться  по  нотах  на  руїни…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601581
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.08.2015
автор: ptaha