Місцевий цвинтар. Небо наче скло.
Великий натовп. Подихів не чутно.
Не спекою то серце розпекло,
То так пече нестерпний, чорний смуток.
Стрічки гойдає вітер на вінках,
Церковний дзвін лунає десь здалека
І плачуть воском свічки у руках,
А в небі крила розгорнув лелека.
Застигла мати, наче нежива,
Немов з граніту сірого обличчя...
Її дитину зжерла ця війна
Та скільки ще зжере та покаліче.
І кожен поруч розуміє це -
Нема чужого болю, біль тут спільний.
То ж обіймають матері плече
Чужих синів дбайливі руки сильні.
Які ще можна тут знайти слова?
Тому й мовчу, казати і не мушу,
Вона не сина зараз тут хова,
Вона ховає власну свою душу!
Я тільки до землі їй уклонюсь,
Заплачу тихо й, ставши на коліна,
За кожну матір щиро помолюсь,
За кожного загубленого сина.
Козак Наталія
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601735
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.08.2015
автор: Ниагара