Сумує ліс у осені за мною,
А я всіма думками з ним,
Повернуся незайманий до тебе,
Всім серцем загорнутися в тобі.
Я примощуся на пеньку у мосі,
І буду слухати розмову крон,
Із вітром зором прошмигнуся,
Як листя сиплеш із своїх долонь.
Ти ж знаєш, мою давню звичку,
Вклонитись низько до землі...
Всій неприборканій величній силі,
Що підіймається з глибин землі.
Збіжу стежиною-спіраллю
Що в"ється,аж до джерела,
Там струменем вода з під каменю
дає початок потічкам.
Яка убога я й безсила,
скидаю миті в небуття...
Де зморшками кора природи,
Все вічне рухає,а в дуплах є життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601756
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 24.08.2015
автор: Плискас Нина