Зігріла колосок руками –
Як тепло від зернят руці,
А в пам'яті обличчя мами
І сльози сиві і рясні…
Село, дитинство, ноги босі
У тридцять третьому мала
Стояла мама на порозі –
Просила хлібчика вона.
Немає хлібця і не буде…
Є в огороді лобода.
А зранку вже везуть на возі
Таких голодних, як вона.
Хто мертвий, хто ще ледве диха –
Усіх у яму у одну.
Літає над селом шуліка,
Кому пожалітись, кому?
Візок скрипить, неначе стогне.
Візник лякає: "Йди сюди".
І виє те дитя голодне,
Що аж здригаються світи.
В очах у мами вічним болем
Той тридцять третій рік стояв.
Гуляє вітер стиглим полем
І колосок лежить в руках.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601848
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.08.2015
автор: Тетяна Акименко