Обивателі помайстували собі обителі,
Простягли скрізь довкола свої дендрити і
Вкоріни́лися ними у небо, вросли у ґрунт:
– Чуєш, малий, ти ренегатом не будь.
Ти слухав і мовчки кивав, давав прорости
Словам у душі і звести тихо хрести –
чужі, але їх також потрібно нести;
Вони вже в тобі, не будь ренегатом-відступником.
Не будь, не руйнуй того, чого й так нема –
Не руйнуй майбутнього;
Вони жалюгідно всміхались, і зуби кутні їх
Стирчали, мов жорна, що букви мололи звуками:
– Не будь ренегатом, не будь ренегатом відступником!
/
І коли до долоні торкнеться чужа рука,
Ти пручатимешся, ти скидатимеш цього хреста,
Бо всередині вже цілий цвинтар, хрести пробивають дах.
Чужі параної – щогли в твоїх човнах.
Але ця рука – ця чужа рука, – пропонує свої вітрила замість твого хреста.
"Не будь ренегатом-відступником"
Доста. До-ста.
Вони завжди скидали хрести на твої цупкі плечі – неси! –
І завжди були поруч, аби
На Страшному суді їх забрати і в Рай перейти.
Вони завжди поруч, сичать:
– Не будь, не будь, твою ж мать,
не будь ренегатом-відступником.
Чемно, нечутно іди, з болем чужим, німий,
Веди нас на своє – із наших же щогол, – судно.
Ти звик повсякчас гребти
За них і за себе, нести
їх важкі хрести,
І не стух, і не стих; ти не з тих.
– залиш собі ті вітрила, навіщо мені вони?
У моїм болоті лиш трясовина, а вітри
Поснули.
– покинь це болото, ну ж! За ним - цілий обрій мрій.
– за ним лиш безодня, друже. І вітер туди не віє -
Там сутінь.
І тихо, нечутно так, рука опускається та,
Вітрило спадається, вітер безслідно зника –
Моряка шукає.
Вони обступають довкіл і мантри виводять свої;
Настирно, але водночас поступливо:
– Не слухай її, ой, не слухай її,
Не будь ренегатом, не будь ренегатом-відступником.
Безодню вже чуєш хребтом і вологими ступнями:
Ти вже сам собі став відступником,
Ти вже сам собі став відступником.
Ти вже сам собі став дегенератом-відступником.
12.6.2015р,
Львів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601887
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.08.2015
автор: Лань.