Час пік. Пристанок... Кінець літа...
Свій смолоскип допалює факір.
Кружляють тротуаром міста
листки старі, пожовклі, мов папір...
Пристанок... Рух вперед незмінний,
як і нестримний циферблату час...
Тут перехожих сотень, тисяч,-
калейдоскопи моніторних мас...
Дивлюсь,- а серед них бабуся...
Сидить на лавочці,- така стара, як світ...
У вицвілім плащі, що знав світанки,
тепер же став, як осені відхід...
Вдивляюся в обличчя... Зморшки долі,
неначе переорана рілля...
Колись воно було́ рум"янком поля,
тепер сухе, як стомлена земля...
Було волосся урожаєм жита,
дозрілим літом славило красу...
Тепер лежить, мов градом колос битий,
стеблинами проштрикує косу...
А натовп мчить, не стримуючи подих,
і перетворює ходу урешті в біг...
Бабуся, в вицвілім, сидить собі,- лиш голуб
самотньо дзьобає обабіч неї хліб...
В старенькому плащі... Прив"ялим буднем...
Нікому непримітна і чужа.
Та в цьому непотрібному всім тілі,-
спиніться люди,- жевріє душа!
22.08.2015р.
Пристанок - слово , запозичене з польської ( przystanek - зупинка )
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=601910
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 25.08.2015
автор: Іванюк Ірина