Цієї ночі зорі сипалися з неба,
Мов крейда, білі, застигаючи в очах,
Поглинуті обіймами Ереба,
Навічно завершаючи свій шлях.
Вони, мов пір’я, осипалися довкола,
Неначе віхола роздмухувала сніг.
В зіницях, білим запорошених, ніколи
Світанком вже не стане кровобіг,
В них, безпристрасних, мармурових, невсипущих,
Як в тому дзеркалі – всміхається пітьма.
А зорепадом сипле дужче, дужче й дужче.
Ніч простягає руки й міцно обійма,
Її очиська зазирають прямо в душу,
Деруться далі й далі, як павук –
І в відчаї із зорями закружить
Стихаючий поволі серця стук...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602145
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 26.08.2015
автор: Андрій Майоров