Проганяю тебе з своїх снів. Проганяю – іди.
Неси із собою пам'ять, хвилі, хрести;
Не захопись – вони грузнуть в плечі до крові,
Вбивають щоночі, в думках розгортають повінь.
Покинь десь це все, скинь у яму/рівчак,
Краще не передавай в добрі руки – хоча,
Мені вже байдуже якось.
До мене був теж хтось добрий.
Повінь наповнить пам'яттю сивий обрій,
Знайде твій човен і лагідно перекине.
Я не поставлю хреста на твоїй могилі.
Ніхто не поставить – ти знищуєш всіх навколо;
Ніхто твої вогкі гріхи з душі не відмолить,
Просто не буде кому.
Тікай з моїх снів.
Вода прийшла геть з Тартару, мій вогник стлів;
Забери свої хвилі, вони залізли в легені –
Мій гніт відволог, його б посушити треба.
Проганяю тебе з своїх снів – поспішай, іди,
Допоки не спалахнули останні мости.
Хапай найболючіше, те, що колись уб'є.
Лишень випадково не захопи мене.
21.5.2015р,
Львів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602331
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.08.2015
автор: Лань.