Ніхто не знає,що таке війна.
Хіба та мати,що складає руки
В молитвочці.А сина все нема.
І плачуть і невістонька, і внуки.
Ніхто не знає,що це не кіно,
Що інколи бракує і водиці.
Що інколи горілка і вино
Миліші від рідненької криниці.
Війна-це лиш для того,щоби трон
Схопити ще міцніше, і корону!,.
Коли на полі тисячі ворон
Викльовують вже віченьки холоні.
Війна-це щоби зовсім бідний клас
Щоденно звинувачувати в зраді.
Вони...Лягають в землю...За всіх нас!
А ми...Ані словечком на заваді
Не станемо.Кузьма...Кузьма...Він зміг!
Ось приклад,щоб навчитися мовчати.
Де ходять їхні душі на ночліг?
Чи вміють мертві криками кричати?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602332
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.08.2015
автор: Відочка Вансель