Рими приходять, коли відкриваєш,
Душу, і серце, і свої думки,
І забувають, коли не чекаєш
Від світу земного ласки й краси.
Стукають в двері крізь тисячі мурів -
Як серденько плаче страждає душа.
То ніжні, ласкаві, то страшнії бурі
І спасу, і краю тоді вже нема.
То знову всміхнуться як діти шкодливі
І тихо рівненько до купи стають,
Я їх обіймаю й рядочки тужливі
В дитинство далеке невпинно несуть.
Такі різнобарвні мов квіти на полі
І кожна із них немов скарб дорога,
Бо що ще я маю в житті, в своїй долі,
Лиш вас мої рими і плинне буття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602499
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.08.2015
автор: Світлана Віхола