Горе-лихо бідній чайці, чаєчці-небозі –
Вивела ж-бо чаєнятка при курній дорозі.
Горе-лихо тій країні, що з часів предвічних
Простяглась на перехресті всіх доріг кармічних.
Готи, гуни і авари по степах пройшлися,
Не минули і татари – узяли на списа.
Зграї хижих людоловів завітали в гості,
Край взяли наш на поталу хтивості та злості.
Довго гризлись між собою, заснували царство,
Щоб зі світу радше зводить степове лицарство.
Жорнова Господні мелють вірно – та неспішно,
Кров лилась в степу і сльози – гірко, безутішно.
Тії сльози та молитви долю одмолили –
Збудувать свою країну дав Господь нам сили.
Та "брати", на слові щирі, мали інтереси,
Й закрутилось-покотилось, як в дурній тій п'єсі.
Десь узявсь гробокопатель, відкопав фашистів,
Людям щось наплів... І маєм ми сепаратистів,
Що кричать: "У нас є право навпіл землю рвати!
А "брати" в своєму праві свій закон всім дати!"
Знову ллється кров степами, в'ється дим над краєм...
Пусткою стає країна, що могла буть раєм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602571
Рубрика: Нарис
дата надходження 27.08.2015
автор: Tom d`Cat