Але ти просинаєшся зранку
І знаєш, що варто би жити.
Можливо, ти сядеш на ґанку.
І, мабуть, почнеш дико пити.
Але затуляєш долонями рота.
І знаєш, що маєш мовчати щосили.
Колись вже набридне голодна нудота.
І, мабуть, ти спалиш відпиляні крила.
Колись ти без всхлипу пробудеш всю ніч.
І в сні не кричатимеш знову.
Можливо, проженеш з душі паралі́ч,
І,мабуть, прошепчеш комусь колискову.
Колись ти в інших спитаєш про Кальцій,
І будеш хотіти вкусити за щоки,
Розглянеш із кимсь довжину своїх пальців.
І, мабуть, почуєш майже забуті улюблені кроки…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602574
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 28.08.2015
автор: Луноокая