Тихо янгол прилітав,
крилом стелю зачіпав,
у колиску заглядав:
"Як Дитя?" - питав.
Дитя у колисці спало,
у колисочці гойдала
Марія, матір молода,
ще така юна і сумна.
“Чому печальная, Маріє?
Ось же твій син, твоя надія,
тобі його подарував Господь,
щоб виростила Ти його.”
Але Марія все ж сумная,
колиску легенько гойдала
і колискову заспівала,
голос тремтів, сльоза упала.
“Змогли втекти ми від Ірода
і страшної від нього долі,
та що колись чекає сина?
Чи буде доленька щаслива?”
“Ой, не сумуй, Маріє-мати,
йому призначено триматись
і дати всім нову надію,
змінити навколишню дію.
Змінити попередній світ
для череди майбутніх літ,
в минуле йде античний світ,
залишить пам’яті політ. ”
“Що значила синочку доля?
А чи буде всього доволі?
Як вирости і по житті іти
йому без лиха і біди?”
“Без лиха не буває світ
і життя людського політ,
для того, що судилося йому,
додасться сили на віку.
Побережи, Пречиста Мати,
із ним тисячоліття зустрічати,
усьому, що в тобі, Маріє, вчи
і для людей рости, і бережи.”
Янгол крилом махнув легким,
гойдалася колисочка із ним,
а поруч вже Марія спить,
сон янгол береже й хранить.
Картина із інтернету.
24.08.2015.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=602746
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.08.2015
автор: Светлана Борщ