Кумедно так, до речі

Самотність...  туга  через  край...  
Який  чудовий  вечір!
Ти  підійшов,  щось  запитав...
Кумедно  так,  до  речі.
Питав  порад,  щось  толкував,
Що  світ  твій  лиш  для  неї,
Що  ти  її  давно  чекав,
І  що  існують  феї...
Що  ти  одружишся,  лиш  пару  років
Потрібно  зачекати,
Бо  для  її  величності
Не  все  стягнув  до  хати.
Я  сперечалась,  що  чудний!
Що  то  не  так  важливо...
Можна  й  удвох  докласти  зусиль,
Щоб  дім  створить  на  диво.
Що  є  птахи,  котрі  разом  
собі  гніздо  будують...
Бо  на  готове  привести  –
а  вдячність  чи  відчують.
...  Ти  вигукнув,  що  правда  моя!
І  здався  в  суперечці,
І  так  цікаво  подививсь...
Немов  побачив  вперше.

Нащось  руки  мої  зловив...  
й  не  знав  куди  їх  знов  подіти...
Ми  так  сміялись,  мабуть,  
На  нас  зглядались  й    діти.
Чудний,  долоні  мені  стискав
І  дякував  нестримно,
Мов  я  знайшла  те,  що  шукав
і  віддала  гостинно.
Мов  заблудився  в  тупику,
А  я  відкрила  двері...
Ти  так  на  мене  тоді  дививсь,
Що  зникли  усі  нерви.
А  потім  й  ти  кудись  пропав...
.........................................
Самотність...  класний  вечір...
Ти  на  весілля  своє  гукав...
кумедно  так,  до  речі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603154
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.08.2015
автор: Яна Бім