Це ми, мій Боже! Твої діти,
Що розгубилися в світах.
Ми, як бур’ян, все при дорозі,
На власний розсуд, власний страх.
Самі дороги обираєм
Самі будуємо свій дім.
Що буде з нами, ми не знаєм
Ми, мов бурлаки, між світів.
Ти нас створив. Твоя подоба.
Та час пройшов, змінились ми.
Мабуть, ще жевріє небога,
Частинка божої душі.
Все розгубили серед шляху,
Покрила серце туга в небо.
Перетворились на мураху
Що тягне все, та нам не треба.
Не треба нам бучних палаців,
Хай зеленів цвіт ланів.
Ми, божі діти, часу бранці
Згубились посеред світів.
Це ми, мій Боже! Зглянься з неба
Та пригорнись до діточок.
Бо ми, звертаємось до тебе
Зів’ялим полум’ям свічок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603217
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 31.08.2015
автор: Dema