Це дощ чи сльози
омивають таке ніжне обличчя.
Серце і душу омивають також!
Крізь цю стіну не зразу побачиш,
що каплі солоні падають вниз.
Лиш небу відкрию я душу свою.
Омию, полегшу цей камінь тяжкий.
Він давить так сильно,
та втримати можу,
лиш даю йому волю -
в негоду таку!
Щоб сховати від всіх
свій розпач страшний!
Лиш небу відкрию
скалічену душу!
Що німо кричить
крізь гамір людей.
Лиш чистому небу
розкрию,що сховане в серці!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603412
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.09.2015
автор: Віра Галич