(тим, що загинули на Інститутській)
Пробачте мамо, я загинув.
Ну так вже вийшло, ви пробачте.
Не зміг згинати більше спину,
Не зміг я чути більше плач.
Ви чули, як стогнали люди
Тягнучи старіє ярмо.
Колись, ми вільними вже були.
Ми були вільними давно.
Та знову Неньку розіп’яли
Стягнули руки мотузком.
На пил кістки перетирали
Та по спині, все батогом.
Ми не змогли, не в силах більше
Терпіти злую ту наругу.
Нас була сотня, тих рідніших,
Що подались долати тугу.
Та, що поробиш, розстріляли
На Інститутській Славу, Честь.
Червоні квіти розквітали,
Писала на бруківці Смерть.
Та я піду, мене чекають
Ті, що загинули раніш
Мабуть піду шляхом до Раю,
Бо на Землі ще Пекло, скрізь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603421
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.09.2015
автор: Dema