твої окуляри розбилися склом всередину
впиваються в очі
ти дивишся вже шипшинами
пелюстками сльози цілують
а потім медом
зализують
як тобі світ своїми очима?
очима розлитими
й сухо хіба між ребрами
не можеш зімкнути повік
як пісок між пальцями
вростає у тобі гербарій новими стеблами
ти тáкож
сухий
можеш так у мені вростати
ти тáкож в мені
можеш так
уже зрячий
бачити
усе
без скелетів в шухлядах
я знЯла зáсови
і очі печуть так безбожно
без «може»
зрячого
та ми не будéм вже
підвладні
ні склу
ні часу
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603725
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.09.2015
автор: Лілія Войтків