Так легко плюнуть крадькома у душу,
(Не відмиють навіть і дощі.)
І кричать, що це великодушно,
Заховатись у густі кущі.
Можна там сховатися, не жарко.
І жало у когось ще впустить,
І каміння кидать...Хіба жалко?
Ну і що? Нехай сильніш болить...
Всі ми люди, але, звісно, різні.
Всім не можем завжди угодить.
І слова ховаємо ми ніжні,
Бережемо ті, щоб досадить.
А в архіві слів пітьма і сирість.
Павутиння розрослось в кутках.
Убиває безсердечна хворість,
Бо давно не мовили вуста.
Люди добрі! Знищіть павутиння.
Випустіть на волю ніжність слів.
Хай засяє в мороці проміння.
Кожен дарувать добро, щоб вмів...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603918
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.09.2015
автор: Н-А-Д-І-Я