Побачення з Вітром

Тихий  осінній  вечір.  Раптом  ввірвався  Вітер  крізь  прочинене  вікно.
 -Не  лякай  мене  так,  приятелю!  Ти  як  завжди  нестримний!  Та  за  це  я  і  люблю  тебе,  -  щиро  зізналася  давньому  знайомому.  Він,  обійнявши  мене  прохолодою,  взяв  на  руки  і  поніс  у  поле.  
-Хочеш  відчути  себе  насправді  вільною,  дівчинко?
-  Свобода  -  моє  друге  я.  Але  лещата  буднів  не  дозволяють  наповну  насолодитися  нею,  завжди  доводиться  стримувати  пориви  злетіти,  щоби  інші  не  здогадалися,  що  маю  крила.  
-  Знаю,  знаю,  люди  не  розуміють  крилатих.  Тому-то  і  сидять  у  чотирьох  стінах,  не  відаючи,  який  солодкий  політ.  Накопичують  матеріальне,  забуваючи  про  вічне.  Ти  невипадково  стала  моєю  обранницею.  Я  помітив  тебе  вже  давно.  Пам"ятаєш,  як  мало  не  впала  зі  скелі,  підійшовши  занадто  близько?  Я    підставив  тобі  своє  прозоре  плече,  відновив  рівновагу,  а  сірооке  дівча,  навіть  не  злякавшись,  запитало:  "Ти  хто?"  Який  же  був  тоді  здивований,  що  мене  помітили!  Зрозумів,  що  ти  незвичайна.  
-  Я  відчула  тоді  твою  присутність.  Одразу  полюбила  тебе!  У  тобі  стільки  свіжості  та  запалу,  мій  Борвію!  Чим  це  можна  замінити?  
-  Сьогодні  я  буду  ніжним...  Вітрові  теж  іноді  набридає  працювати  -  колихати  дерева,  розвіювати  листя,  давати  енергію,  дмухати  у  вітрила.  
Наше  побачення  тривало  усю  ніч.  Ти  вдихав  у  мене  волю,  забирав  утому,  розповідав  про  свої  пригоди,  поклавши  невагому  голову  на  мої  коліна.
Я  щаслива  з  тобою!  Люблю  тебе,  Вітре!


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603965
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.09.2015
автор: Уляна Яресько