Промайнуло і це Літо мов полум'я,
Що коханням колись палило мі душу, -
Тинявся ярами мов навпіл розумний
І не вірив, що Хворобу цю порушу.
Ноги трясуться. німіють руки,
Калатає серце, в роті сухість,
Ятриться біль втрати і розлуки -
Ладний здатися на Долі милість.
Та Осінь і сміється, і радить
Забути те, що вже промайнуло:
"Серденько слухай! Воно не зрадить!
Бач! Воно вже радісно тенькнуло!"
03.09.2015
К.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603980
Рубрика:
дата надходження 03.09.2015
автор: Левчишин Віктор