Хтось крокує, закутаний в осінь, по місту без мрій,
На вокзальних таблоїдах в розкладах білі пунктири,
А обабіч дороги, зігнувшись, у свитці старій
Хтось за мідну монету бажає достатку і миру.
Місто, наскрізь прошите рядами важких арматур,
Прогресуюче-швидко зростає холодним гранітом.
Заховалися душі живі за титановий мур,
А чи можна любити когось, заховавшись від світу?
Промайнули часи, коли люди раділи весні,
Коли вірилось в другий прихід Небожителя-Спаса,
Тільки пам'ять горить, ніби світло в останнім вікні,
І у грудях пече те, що, певно, ніколи не згасне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604067
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.09.2015
автор: ацеа