кістлява злодíйка сосна
вириває з худезних рук
старої кравчині спиці
(руки і спиці – сестри)
хоче вибрати очі
зробити з них воскові коралі
ти думаєш то живиця
кублиться в її вигинах
аби прохромитися сонцем
його ожеврілими дротиками
і злизуєш щоби всоталася
(солона як очі жінки)
поки серце не розтрощить ребра
розхрестить порепану шкіру
і тихо розіб’ється
десь там
під пащею пса
десь там де ніхто не вгледить
хіба що собака понюхає
і навіть ковтнути не схоче
(собаки не люблять гидоти)
і тільки кістлява злодíйка
одного божого (чи собачого) ранку
почувши що в тобі вже нічого не б’ється
так вирве собі тендітне ребро
що аж душі з коралів посиплються
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604316
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.09.2015
автор: Лілія Войтків