Душа болить. Тіло - німіє.
Здається, сильна.
Та без тебе я не вмію.
Якось все не складається,
Не ліпиться докупи.
То як мені накажеш бути?
Закрити двері, розчинитись в місті?
Стерти із пам'яті відболені шляхи?
Кажуть фанатики, що ми з одного тіста.
Та лише паралельними стали світи.
Все якось розминулось, розлетілось.
Між нами залишився лише крик.
Твоя холодність кислотою в'їлась.
Чи було взагалі?
Чи був той чоловік?
Якого я любила?
Якого так хотіла вберегти?
Всю теплоту і ніжність тіла,
Без відповіді дарувала...
Та хто, в біса, ти?
Жорстокий, злий та неприступний.
Мовчанням доїдаєш до кінця.
В твоєму погляді стільки отрути.
І стільки льоду від виразу лиця.
Та поки ти в мені гориш,
Допоки я не згасну.
Гори в мені, гори.
Пали мене, нещасну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604425
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2015
автор: Катерина Пташка