* * *
Спомин коле груди. Знову й знову
Наповняю туги срібну креш,
Ти застигнеш у бурштині Слова,
І ніколи, чуєш, не минеш!
Бо ніщо ніколи не минає:
Я в твоїм каштановім раю
Нетерпляче з обрію чекаю
Радість першу в юності свою.
Кличуть в казку марева-неони,
Ось жовтневий дощ продріботів,
Ти, вечірній, у мої долоні
Сієш щедро тисячі вогнів.
Пульсом стукотить по венам «вчора»
Те, нетлінне, котре не горить:
Синє небо, срібно-сіре море,
Лабіринтів вуличних блакить.
Незбагненний простір існування,
Місто найпривабливіших мрій,
Що в душі моїй ятрить, мов рана,
І п’янить, як найсолодший хміль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604587
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.09.2015
автор: ацеа