Мій братик побув вдома місяць..., а
потім він заснув і більше не
прокинувся. Він помер, пішов
назавжди Христос забрав його до
себе, його час закінчився. Коли Ісус
забрав мого брата, він ніби забрав
частинку мене, забрав радість від
життя, яка в мене була.
Ще пригадую, це сталося на
кладовищі, я стояв мовчки і
дивився як клали мого братика в
домовину, такого юного, такого
беззахисного, він навіть не відчув
на смак життя, всіх його принад.
Коли я починав розуміти, що він
вже ніколи цього не відчує, моє
серце краялось, розривалось,
стукалось наче скажене. Переді
мною постала страшна картина, я
не хотів його відпускати, я хотів
бути разом з ним, і тому нікому
нічого не сказавши під час молитви
пастора, я пішов і ліг до нього. В
останнє я нього тоді обіймав. Він
був такий холодний, неначе лід. Очі
були закриті, з його вуст не
вилетіло ні слова, я просто хотів
поговорити як раніше, коли ми
могли лежати цілу ніч і просто
розмовляти, проте ні, вже все
змінилося. Втративши брата
близнюка - я втратив себе. Моя
душа залишилась лежати там з ним
в домовині, вона не бажала ніяких
змін, вона просто хотіла бути
щасливою, проте залишилась
самотньою.
Приїхавши в Холідей мене відразу
почали переслідувати проблеми.
Мені ставало з кожним днем все
гірше. В першому півріччі
випусники вирішили показати хто
тут головний. Зроби їм те, зроби їм
це, бо ти новенький, хочеш, щоб в
тебе не було проблем, то виконуй
їхні забаганки. Але вони не натого
напили... Розумієте, коли нас з
самого дитинства з братом
виховували, що ми вільні,
самостійні, незалежні, кожен із нас
є особистість. А тут, вони, якісь
посторонні люди і будуть
вказувати, що тобі робити. Важко,
навіть можна сказати, що взагалі
не можливо переступити свої
принципи. Потім в мене стали
проблеми із сусідами по кімнаті.
Маючи досить складний характер, я
не зміг з ними зжитися. Я хоч був
тихонею, проте коли мене
виводили із себе, я не відповідав
за свої слова, вони вилітали наче
пробка з-під шампанського. Всі ці
перепитії мене до болю
пригнічували, заставляли
зануритись в себе.
Якось я дожив до кінця
навчального року, там чекало літо -
три місяці сонця, тепла і щастя.
Принаймні так було колись. Того
літа, пригадую, ми поїхали до
Ірландії, так сказати підлікувати
рани. Мама за національністю
ірландка, народилася в Дубліні,
проте навчаючись в Гарварді вона
познайомилась з батьком, вони
одружились й залишились в Сша.
Ми поїхали до бабусі Грети, славна
була старенька. Все життя провела
в готельно-ресторанній сфері, до
смерті любила готелі. Та ось уже
останніх десять років, вона зібрала
речі, продала квартиру в Дубліні і
переїхала в маленьке село Авока.
Воно знаходилося в графстві
Уіклоу, десь у провінції Лестер. Я
давно вже там не був, років три.
Коли ми були на місці, то зрозумів,
що нічого не змінилося за цих три
роки моєї відсутності. Проте
глибоко помилився, я ніколи не був
тут один, завжди був Харві, він
завжди був поруч. Дивлячись на
простори Авоки, я згадував як
будучи ще дітьми, ми уявляли себе
дослідниками і намагалися
дослідити та розкрити всі таємниці
які ховало село. Його просторий ліс,
річка яка ніколи не була холодною,
завжди вода в ній тепла ( це
напевне тому, що ми приїжали до
бабусі тільки літом), Богом забуту
залізну дорогу, яку відкрили десь в
середині дев'ятнадцятого століття і
поякійсь невідомій причині рівно
через сто років її закрили для
пасажирів. Якщо порівнювати села
в Сша та Ірландії, то можна було
побачити велику різницю.
Культурний фасад ірландських сіл
був просто неперевершений. Йдучи
по головній дорозі, можна було
побачити вишукані будинки в стилі
класичного екстер'єру, з іншого
боку виднілась річка, а за нею
широкий, глухий, зелений ліс, його
дерева такі високі, що можна було
відчути себе ліліпутом в країні
гуліверів. Бабусин двір виднівся з
далека, він був особливий. Це
можна було сказати, глянувши
лише на один паркан, він був уже
старенький, проте бабця Грета,
його кожного року розмальовувала
у кольори ірландського прапору:
зелений, білий та оранжевий, ця
жіночка похилого віку, була
справжньою патріоткою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604895
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2015
автор: Джулиан Некава