Я програю,цю боротьбу за виживання,
А може час вже руки опустити!?
Цей світ прогнив,і пізно рятувати,
А я і не дізналась,як це? жити...
Життя не жаліє мене,
Удар за ударом приймаю.
Опиратись нема вже сил,
Біль по-малу мене ламає.
Я трималась,так довго трималась,
І стискала весь біль у кулак.
Та зламалась,так рано зламалась,
І тепер уже буде ніяк...
Всі ховають під масками світу,
Всю огиду свого єства .
Щирість усмішки "вже не модно"
І лунають фальшиві слова.
Забуваєм,що ми іще люди,
Хоч людського лишилось ніщо,
Знаю краще уже не буде.
Берегтиму оце тепло...
Знову зрада,і підлі клятви,
А душа вже лише мовчить.
Здається цей світ збожеволів!!!
І кричить... так кричить...
НАДІЯ́ КИШЕНЯ 08.09.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605237
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.09.2015
автор: КОЛЮЧКА