...Не геофізик я, чи астроном, чи хімік,
Не песиміст я і не фаталіст.
В щось вірую, при глузді, трохи цинік,
Ціную логіку, розсудливість і зміст.
Але ж, так думати - то ніби свій вітрильник,
вести, до абордажу, на "Містраль":
Земля - то є гігантський холодильник,
а ми на ньому - пліснява, на жаль...
Що холодильничок, або рефрижератор,
планета - це найлегше довести.
А Той, Хто його змусив працювати,
з гігантською ганчіркою прийти
щомиті може, бо - на розморозку
поставив свій кулястий агрегат.
Льодовики текли річками - звивин мозку.
Їм танути ще - років п`ятдесят.
Так вчені кажуть... Потім - Він помиє,
обробить, щоб не тхнуло...наче все.
Легенько так дверцяточка закриє,
коли продукти з льоху принесе.
Лямпадочку "на мінімум" пригасить,
і холод...майже вічний, неживий.
А як намерзне дуже - знов на часі,
гряде шалений цикл тепла новий.
І ось тоді!... З мізерної шпарини,
що санобробці непідвладною була,
мікроскопічної протолюдини,
воскреснуть пліснявопрототіла...
А що? Хіба ми на оте не схожі?
Чи не паразитарна наша суть?..
...Кортить побачити, як длані, Б..жі,
продукти в холодильники несуть...
08.09.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605317
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.09.2015
автор: Микола Шевченко