[i]Аварський (дагестанський) поет радянських часiв Расул Гамзатов у свiй час написав оцей вiрш рiдною, аварською мовою. Його переклали на росiйську, трохи обробили (у першому куплетi "джигiтiв" перетворили на "солдатiв", взагалi прибрали третiй куплет) i зробили текстом вiдомої радянської пiснi. ("Мне кажется, порою, что солдаты, с кровавых не пришедшие полей...") Але, я вважив за краще перекласти на українську мову початковий авторський варiант. [/i]
..............................................
Менi здається часом, що джигiти,
Якi не повернулися з вiйни,
На чужинi у землю не заритi,
А журавлями стали там вони.
....
Саме тому цi журавлi одвiчно
Нам, людям, щось пронизливо кричать,
I їхнi крики нам близькi i звичнi -
Це наших предкiв голоси звучать.
......
Звичайно, аж нiяк не випадково
Пташинi голоси споконвiкiв
Нагадують аварську усну мову -
Вона така ж, як крики журавлiв.
........
Летять птахи прекраснi, вiльнi, дикi,
Летить над нами журавлиний клин,
А мiж двома - промiжок невеликий...
Я зрозумiв - мене чекає вiн.
......
Що ж, певно, доведеться незабаром
Менi летiти в зграї цих птахiв,
Окликуючи з тугою з-пiд хмари
Усiх, кого я на Землi любив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605363
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 09.09.2015
автор: Mik (галицька миша)