Під лопухом лежав гарбуз:
Такий вусатий та пихатий.
Чекав, що осінь ось прийде,
Й візьме його до себе в свати.
А Осінь й справді вже ішла,
Вона, як справжня господиня,
Природу всю, в багрянець зодягла,
Мережкою чіпляла павутиння.
Трусила яблука в саду,
Туманом моросила луки.
Шептав їй вечір: «Я вже йду…»
І ніжно брав іі за руки.
До ранку Осінь злотокоса,
Кружляла в вальсі листопади,
А вечір холодно сміявся,
І цілував у очі– зорепади.
Він заспівав весільних їй пісень,
І обіцяв, що прийде на весілля:
Коли приїде в гості літній день,
Дозріють калинові ягоди на гіллі.
І осінь враз мінлива стала:
То доброю бабусею, онуків пригощала,
То норовлива молодиця,
Загляне в піч, де пахне паляниця.
Пташок у вирій проводжала,
Весь урожай в комори поховала.
Гарбуз у гості запросила,
Собі залишила, нікому не віддала.
Хоч як би тепло не було –
Та не дозріли ягоди калини.
Піднявсь останній лебідь на крило,
Не прийшов легінь до дівчини…
Не дочекалася весілля Осінь,
У білій сукні у фаті,
Присіла біля перелазу,
І посивіла в самоті.
Завмерло серце, як в природі
Замерзли і поля, й річки.
Розсипалась фата на іній,
І землю вкрили всю сніги…
На білім - кетяги калини,
Як кров багряна зацвіли.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605651
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 10.09.2015
автор: С. Мошенський