Точить тіло і душу журба,
Холуїв розвелось наче сміття.
Зради, підлість і сіра юрба,
Мої думи порвали в лахміття.
Моє серденько наче пташа,
І кінця в моїм горі не видно.
Мене рабська покора вража,
У полоні мовчазного бидла.
Навіть ті, кого другом вважав,
Почорніли, зчерствіли, змаліли.
Проковтнув їхню славу удав,
Як кроти у норі заніміли.
В хорі владо – чуми й безголось,
Мені гірко чомусь так і смутно.
Боже, скільки ж це їх розвелось…
Що за ними й героїв не чутно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605750
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.09.2015
автор: Дід Миколай