-Ти вільна? –Вільна… -Горда? –Горда… -Незалежна?
І тут затнулася вона на одну мить…
Чомусь тривога огорта її безмежна,
Чомусь раптово в грудях гірко щось щемить…
Вона не хоче більше так гадать про себе,
Здаватись сильною, що зможе все сама,
Вона так хоче відпустити в синє небо
Тепер ненависні й фатальні ті слова…
Здається пізно…Вже нічого не змінити,
Не повернути їй, що втрачене було…
Вона ж ще вірить: час можливо зупинити
У той момент, коли для неї все цвіло…
Вона так хоче знову бути з ним невільна,
Забути гордість хоч на швидкоплинну мить,
І незалежність хай зника кудись повільно,
Без цих речей у світі й так прекрасно жить…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605758
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.09.2015
автор: Софія Флис