Знову вечір , коси тихо в воду ,
Опуска верба здесь біля броду.
А під нею дівчина чекає
Юнака , що ніжно так кохає.
Та нема його він не приходить ,
Дівчина очей з зірок не зводить.
З небесами тихо розмовляє ,
Там тепер юнак , що ї кохає.
Він упав від кулі в місті Щастя ,
Плаче у карпатах бідна Настя.
На подолі плаче десь Гануся ,
Теж з донбасу милий не вернувся.
А в Одесі мати сльози ронить ,
Другого синочка вже хоронить.
Там не знає мати , що сказати ,
Дітям , де подівся їхній тато.
Плаче та верба десь біля броду ,
Опустивши коси сумно в воду.
Скільки тих жінок по Україні ,
Плаче під вербою в самотині.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605881
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.09.2015
автор: Іван Мотрюк