По житті йду, як вмію, як можу,
Підставляю, як треба, і ніжне плече.
Навстіж серце й думки не триножу,
Хоч, буває, сколовшись, й жалію про те.
Йду у пошуках: істини, віри,
Що кермує на сяйво небесне вночі.
Обізветься в душі серце ліри,
Зрине піснею там, де кричали сичі.
І вливаюсь єством в позолоту,
Поступ осені дріма до часу у нас.
Та дає доля кожному квоту -
Нести молодість іскрою сміху в очах.
11.09.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605923
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.09.2015
автор: Валентина Ланевич