У миті, як довгі дороги
Знов шляхом далеким лягають
І важко іти до знемоги…
Знаходяться ті, що чекають..
В моменти, коли з вершини
Сумніви віру штовхають
З розгону і на коліна..
Залишаться ті, що тримають...
Як нотки життя сумують
В хвилинах, де сили щезають…
Як добре, що все ж існують
Люди, котрі надихають..
І хай це велика рідкість
Побачить в людині Людину,
Проте, головне не кількість,
А хто прикриває спину…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=606023
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.09.2015
автор: Любов Казмірчук